28 вересня виповнюється 95років від дня народження Дмитра Васильовича Павличка – українського поета, перекладача, літературного критика, громадсько-політичного діяча)

Великий патріот країни, Герой України. На його віршах виростало нове покоління української нації.

Народився 28 вересня 1929 року. У 1945-46 роках був ув’язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Пізніше він був одним із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Один з авторів Декларації про державний суверенітет України.

Дмитро Павличко— один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладаx з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, та багатьох слов’янських мов.

Павличко Д. — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавторстві з В. Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960). Чимало творів поета покладено на музику, з них найбільшу популярність здобула пісня «Два кольори» (композитор — Олександр Білаш)

У Коропецькій публічній бібліотеці для користувачів влаштовано книжкову виставку поезій Дмитра Васильовича Павличка.

 160-  річниця від дня народження українського письменника, драматурга, громадського діяча.

.

 160 річниця від дня народження українського письменника М.М. Коцюбинського.

           Михайло Коцюбинський – біографія та цікаві факти

Серед багатьох відомих імен Вінниччини одне засяяло найяскравішою зіркою. І це Михайло Коцюбинський. Поет народився 17 вересня 1864р. у Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Батько, Михайло Матвійович, працював дрібним службовцем, часто пив і певно через те, що завжди змінював роботу. Також відомо, що батько був людиною доброчесною й працьовитою, але водночас трохи запальною і некультурною, мав від природи неврівноважену вдачу, не міг терпіти утисків начальства і несправедливості. І саме складні стосунки з керівниками були причиною частої зміни роботи. Мати, Гликерія Максимівна Абаза, була молдавською дворянкою і носила відоме молдавське дворянське прізвище Абаза. Вона дуже любила сина, вкладала в нього всю душу, була справжньою мамою. Саме завдяки її старанням майбутній письменник мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще юних літ.
Освіта й перші твори письменника
Початкову освіту Михайло здобув вдома. З 1875 р. навчався у Барській початковій школі, а наступних п’ять років — у Шаргородському духовному училищі. Саме в училищі сталася подія, про яку письменник згадує з посмішкою. У 12 він закохався в 16-ти річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Тараса Шевченка та Марка Вовчка справили на нього таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником.
У 1881 році родина Коцюбинських повернулася у Вінницю. Через важке матеріальне становище сім’ї Михайлу Коцюбинському не вдалося продовжувати навчання. Після масових арештів у 1882 році поліція виявила зв’язки з подільськими народовольцями і занесла його ім’я в число «неблагонадійних» та встановила за ним постійний нагляд.
У 1883 році жандарми вчинили обшук у його домі, конфіскувавши рукописні списки заборонених творів Т. Шевченка. Перше його оповідання — «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма»(1884). Це був час, коли родина Коцюбинських опинилася в скрутному становищі: батько втратив посаду і  помер у 1886 році, осліпла мати, і турботи про утримання великої сім’ї лягли на плечі Михайла, старшого у сім’ї.
У 1890 р. у львівському часопису «Дзвінок» друкується його вірш «Наша хатка». А невдовзі побачили світ оповідання «Харитя», «Ялинка», що виразно свідчили про непересічний талант молодого письменника.
З 1899 р. у Львові починає виходити зібрання його творів, завершене сьомим томом у 1913 році. У 1905 році Михайло Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення починає багато писати.

Останні роки життя Михайла Коцюбинського

Останні роки життя великого письменника пройшли з різким погіршенням здоров’я, загостренням хвороби серця. З 1909 р. по 1912 р. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїжджає на лікування. Саме там знайомиться з Максимом Горьким, на віллі якого, на острові Капрі, він жив. Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Згодом він ще двічі приїздить у цей край, а свої враження він змальовує чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911).
Також письменник володів десятьма мовами, зокрема грецькою, кримськотатарською та циганською.
Помер 12(25) квітня 1913 року. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.
На березі Південного Бугу в районі Сабарова є відомий «камінь Коцюбинського» з цитатами письменника. Вважається що саме на цьому камені Михайло Коцюбинський писав свої твори.
Цікаві факти та важливі дати
Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта”.
У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
Почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
У 1891 році склав іспит на право працювати народним учителем.
1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму.
 У 1892 році М. Коцюбинський увійшов до таємної спілки Братство тарасівців.
 В українській літературі М. Коцюбинський започаткував імпресіонізм.
Літературні читання молодих талантів, що збиралися на квартирі Коцюбинського в Чернігові, мали назву літературні суботи.
До 1902 року Михайло Коцюбиньский писав у стилі – реалізм.
М. Коцюбинський в українській прозі початку XXст. в Україні вважається одним із творців психологічної новели.
Панас Мирний писав про М. Коцюбинського
“Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей”

 

 

                             День пам`яті захисників України

Сьогодні 29 серпня це особливий день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності. Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. Сьогодні й завжди шануємо подвиг кожного та кожної, хто віддав свої життя в імʼя України й українського народу", а також вшановуємо пам`ять нашим воїнам-героям Коропецької територіальної громади які поклали своє життя на вівтар свободи за Незалежність нашої країни: це Голубовський Дмитро Степанович, Чемний Ярослав Петрович, Калиняк Ярослав Дмитрович, Підгірний Іван Іванович, Штипула Валерій Степанович, Медвєдєв Вадим Володимирович, Коропецький Ігор Іванович, Андрієвський Ігор Михайлович, Кіндрат Володимир Михайлович, Куриляк Андрій Михайлович, Данцевич Андрій, Тишко Святослав Михайлович.

Вічна та світла па`мять нашим героям. Герої не вмирають!

 

"Незламна і єдина будь навіки, Україно!"

23 серпня відзначаємо День Державного Прапора – це свято всіх поколінь українців, незмінний символ патріотизму. Це данина поваги символу держави, що пройшов довгий - часом героїчний, часом трагічний шлях. Під рідним прапором український народ утвердив віковічну мрію про державність, соборність і самостійність. Благородні синій і жовтий кольори неба і пшениці символізують велику працю наших людей від сходу до заходу України, й з півночі до півдня. Державний Прапор уособлює усі прагнення та надії українського народу на краще майбутнє. Тож нехай синьо-жовтий стяг і надалі вселяє в серце кожного українця гордість, та спонукає на нові подвиги заради своєї Батьківщини наших захисників та захисниць.

З нагоди свята Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України в бібліотеці оформлено тематичну виставку літератури «Незламна і єдина будь навіки, Україно!» тут представлена література про шлях нашої держави до самостійності, від давнини до сьогодення, про видатних особистостей, які зробили свій внесок у цей процес. Читачі бібліотеки мають змогу ознайомитися з літературою присвяченою історичним фактам створення незалежної України, з національною символікою нашої Держави.

.День Незалежності України – це одне з найважливіших свят для українців. Це свято особливе, як унікальні ті події, що відбувалися у 1991 році. У цьому році нашій прекрасній, волелюбній, незалежній державі виповнюється 33 роки. Зараз у кожного з нас одна спільна мрія - мир на нашій рідній землі та здобути перемогу. Слава Україні Героям слава!

 День любителів книг.

Щороку 9 серпня відзначають День  любителів книг. Походження цього свята оповите таємницею, але єдине, що відомо - створене воно було у Сполучених Штатах Америки. Дуже швидко День любителів книг здобув популярність і в інших країнах світу, ставши Всесвітнім. Його відзначають письменники, видавці, бібліотекарі, працівники друкарень, книжкових магазинів. Безумовно, головними шанувальниками даного святкового заходу є читачі, ті люди, для яких власне книга і створюється.

   Без перебільшення можна сказати, що книги допомагають нам краще розуміти один одного, відчувати себе менш самотніми і висловлювати свої складні емоції словами. Книги настільки сильні, що можуть переносити нас у часі і просторі - в минуле, сучасне, майбутнє. Вони здатні навіть перемістити нас в далекі світи, наприклад, в інші галактики. Причому для таких дивовижних подорожей, нам навіть не потрібно вставати з власного дивана.

 Читаємо, перемагаємо!.

 «БІЛЬ, ЯКИЙ НЕ ЗГАСНЕ»

2 роки тому у ніч на 29 липня, РФ вчинила в Оленівці, Донецька область, один із найбільш цинічних воєнних злочинів проти українських військовополонених.

Внаслідок вибуху на території виправної колонії, де їх утримували, було вбито щонайменше 50 українських захисників з «Азовсталі», які перебували в полоні. Близько 150 отримали поранення різного ступення тяжкості.
Вчинивши цей теракт, Росія порушила міжнародне гуманітарне право. Перешкоджаючи доступу міжнародних організацій до огляду місця злочину, Росія намагалася приховати його сліди. Проте не може існувати сценарію, за якого російські злочинці уникнуть відповідальності за скоєне. Агресор не залишиться безкарним.
Вічна пам`ять загиблим захисникам!