Бібліотека інформує: до 155- річчя від дня народження українського церковного діяча, знаменитого Андрея Шептицького.

29 липня 1865 народився видатний український церковний діяч, знаменитий митрополит Андрей Шептицький (світське ім’я - граф Роман Марія Олександр Шептицький; 1865-1944), настоятель Української греко-католицької церкви в 1900-1944 роках, Митрополит Галицький, охоронець Київського митрополичого престолу.
Митрополит Андрей Шептицький – одна з найсвітліших постатей в історії України. Владика відомий як мудрий політичний діяч, великий патріот, благодійник, меценат, рятівник сотень євреїв за часів Голокосту. А для української церкви митрополит Шептицький є однією з найвеличніших постатей, адже все своє свідоме життя Слуга Божий, Андрей, присвятив церкві, відстоюючи її інтереси. Його вчинками завжди керували любов та правда, і, мабуть, саме тому Андрей Шептицький здобув загальну повагу. Єпископ Української греко-католицької церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський – предстоятель Української греко-католицької церкви. Будучи одним з найбагатших людей Галичини, він щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям, заснував Національний музей у Львові. За його сприяння працювали читальні, відкривалися філії, друкувалися книжки.
Ідучи дорогою Ісуса Христа, митрополит Андрей Шептицький, творив благодійні справи, які не забуваються ніколи. Приклад його життя, боротьби і титанічної праці має підтримувати кожного з нас у вірі в краще майбутнє нашої Вітчизни і рідного народу. «Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична особистість - святий приклад для наслідування. Адже його заповіти - вчення справжньої віри і любові до свідомого християнства, ближнього, і національного патріотизму - заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління, - пише про митрополита Андрея Шептицького Оксана Сайко. - Свій шлях він обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-монахом служити Богові і людям. Але Господу цього було замало - вимагав від нього більш видатних і більш масштабних діянь, більш ревного служіння, бо знав, що він здатний на більше. А тому обрав і покликав цього шляхетного серцем і сильного духом чоловіка, щоб у ті суворі часи змін і невпевненості, у часи занепаду, страшних випробувань і страждань, що випали на долю нашої нації, він став її духовним Батьком. За все своє життя Митрополит Андрей Шептицький стільки встиг зробити як для Церкви, так і для всієї української нації, скільки досі не зробив жоден церковний діяч. Його життя - це ціле явище, ціла духовна епоха.
У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева з дружиною Ядвігою в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби.

"МОЄ СЕЛО ОКРАСА УКРАЇНИ!

                                           ( 599- річниця  з дня заснування смт. Коропець)

Цього року виповнюється 599 річниця з дня заснування нашого мальовничого селища міського типу Коропець.  Яке  знаходиться  за 30км від Монастириського районного центру, і 90км від обласного центру

м. Тернополя . Простягнулося воно з заходу на схід – довжиною 5км, а з півночі на південь  до самого Дністра на 10км.  Перша писемна згадка про Коропець датується  з 1421р це позначено  в’Їзд  у  селище  на монументі  зображення риби- коропа.  У 1421року містечко належало польському королю Владиславу Ягайлу і було королівщиною.   1427 року місто мало маґдебурзьке право. 1453-го року Коропець був у посіданні Міхала «Мужила» Бучацького або його найстаршого сина  снятинського старости Міхала,   того року місто отримало підтвердження своїх прав. В «Актах гродських і земських» воно фігурує, зокрема, як лат. super opidum у 1464 році.

У середині XV ст. Коропець — повітовий центр Галицької землі  Руського воєводства (повіт існував недовго, до складу входило 11 місцевостей, які потім були включені до складу Галицького та Коломийського повітів). Від 1461 p.— власність Кердеїв; пізніше — в управлінні  — Яна Коли 1589 — дідича Монастириська, львівського каштеляна  Яна Сененського, який сприяв тут зміцненню замку. 1600 року перша дружина тоді жмудського старости Яна Кароля Ходкевича Зоф'я Мелецька згадана як власниця Коропця.

1607 року Коропець сильно зруйнували (зрівняли із землею кримські татари, з часом місто втратило свої права, стало селом. На початку XVII ст. місто належало брацлавському воєводі Стефанові Потоцькому. 1664 року в Коропці проживали 119 господарів, 7 ремісників, багато будинків були порожніми. 1672 року Коропець спалили турецько-татарські орди. В наступні десятиліття власниками продовжували бути Потоцькі — нащадки С. Потоцького (зокрема, його онук —  воєвода Стефан Александер.  Під кінець XVIII ст. Коропець був власністю Мисловських гербу Равич  відома датована 1823 р. печатка Коропецької домінії з цим гербом,  її відбиток зберігся в колекції матеріалів з історії геральдики Галичини, зібраній відомим львівським краєзнавцем ХІХ ст. Антонієм Шнайдером,  з цієї родини  власниками були: Францішек (в 1790 році), Іґнацій (священник, записав маєток братанку Теофілу (помер 1829 року)), Антоній, Альфред, його син Альфред. Останній 1893 року продав маєток Станіславові Бадені, який незадовго перед смертю заповів його сину Станіславові Генрикові. Потім дідичем був його молодший брат Стефан (1885—1961), який був останнім дідичем.    

6 лютого 1908 р. в селі було перевиборне віче  до Галицького Сейму   обирали  Марка Каганця політичного діяча,   протестуючи проти фальсифікації передвиборчої боротьби, був заколотий багнетами  австрійськими жандармами.

І по сьогоднішній день центральна вулиця носить ім’я Марка Каганця.

    Селище Коропець має свою геральдику - це сучасний герб Коропця затверджений на VIII сесії Коропецької селищної ради ІІІ (ХХІІІ) скликання рішенням № 91 від 10 вересня 1999 року.  У синьому полі срібна шипоподібна балка, вгорі — золотий хрест із розширеними раменами над срібним півмісяцем, внизу — золотий (короп). Герб вписаний у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною. Хрест над півмісяцем відображає роль містечка як оборонного укріплення. Короп вказує на назву селища. Срібна геральдична балка символізує річку Коропець. Срібна міська корона підкреслює статус міського поселення (селища міського типу).

З південного заходу містечко омивається водами стрімкого Дністра, а з півночі на південь воно лежить обабіч притоки Дністра- річки Коропець.

Гарне  і велике наше селище Коропець. Своєю історією воно сягає глибини віків. Археологічні пам’ятки знайдені на території селища, датуються добою палеоліту трипільської та давньоруської культури.  Містечко відоме своїми  пам’ятками   архітектури — дендропарком, дерев'яною церквою Успіння Пресвятої Богородиці та дзвіницею, палацом графа Бадені,  церквою та костелом святого Миколая, також фестивалем «Коропфест».

      Про походження назви Коропець існує кілька легенд, переказів. Одна з легенд розповідає, що в сиву давнину  перші люди селилися на берегах річки, яка була  досить повноводною, вона давала їжу першим поселенцям: у ній водилося багато риби, особливо коропів. Помітивши це, люди назвали річку Коропцем,  а від річки пішла назва і людського поселення . Отже, топонім Коропець пішов від гідроніма Коропець. Інша легенда говорить про те, що у давній місцевості жили ремісники, які робили короби. Ще один  давній переказ дає пояснення що селище з усіх боків оточене горами знаходиться посередині, ніби в коробці. Селище має декілька топонімів: Підтемне,  Вагнірівка,  Перевіз, Луги, Стігла.

Історія Коропеччини тісно пов’язана з історичними процесами нашої Батьківщини. І зараз, як ніколи, нам  потрібно знати історію землі на якій ми живемо, силу своєї землі, її голос, її красу. Адже знання свого родоводу, своєї історії- це такий компонент цивілізації,  який  і робить людину власне людиною.

Мій Коропець- мій рідний край,

 Він є найкращим на землі.

Моє село – маленький рай,

Лиш тут  так  хороше мені.

Лише у нас, у Коропці,

Такі поля, такі сади.

Село встає у всій красі,

І хочеш крикнути: «Сюди!»

І щоб почула вся земля,

Що це село – і є той рай.

Він там,  де ти живеш і я,

А зветься просто -  рідний край.

                            (Світлана Дрозд.)